Слово «козак» — східного походження, очевидно, тюркське. Воно означало вільний воїн, вільна людина, їздець. У розумінні «вільна людина, незалежна від феодала й уряду» це слово закріпилося в Україні.

    Перші вірогідні згадки про козацтво відомі з кінця XV ст. Тоді українські козаки згадуються в дипломатичному листуванні між Росією, Польщею, Кримом, Туреччиною, Молдовою і Валахією (1489, 1492, 1494, 1499 pp. та ін.).

   Нові явища у суспільно-політичному житті україн­ських земель, передусім зародження і розвиток фільваркової систе­ми землеробства, мали серйозні наслідки — все більше посилював­ся феодально-кріпосницький гніт українського селянства, який доповнювався обмеженнями національних і релігійних прав украї­нського народу. Наступ феодалів на селянство породжував хвилю антифеодальної боротьби, найбільш поширеною формою якої були селянські втечі. У Галичині, Західному Поділлі, Волині, де раніщ усього виникла фільваркова система господарства, втечі селян ста­ли масовим явищем. Українські селяни групами, сім'ями, цілими селищами втікали у майже безлюдні східні і південні окраїни По­ділля, Брацлавщини, Київщини.