Устрій запорозької спільноти базувався на республікансько-демократичних засадах, головними елементами яких були інститут козацької ради та курінно-кошовий устрій. Як військово-політичне утворення Запорозька Січ мала подвійний поділ - військовий і територіальний.

   Берестейська унія — рішення Київської митрополії Руської православної церкви на території Речі Посполитої розірвати стосунки з Константинопольським патріархатом та об'єднатися з Апостольською Столицею у 1596 за умов підлеглості православних Папі Римському, визнання основних католицьких догм і збереження православної обрядності. Унію (від лат. unio — союз) формально й офіційно проголошено на церковному соборі в Бересті 1596 року.

   Приєднання православної Київської митрополії Константинопольського патріархату до Московського патріархату відбулося 1686 року, коли Вселенський патріарх Діонісій IV та Священний Синод Константинопольської Церкви, під тиском складних історичних обставин, видали суперечливий томос про передачу Київської митрополії в канонічну юрисдикцію Московського патріархату. Церковно-історична і канонічна оцінка цієї події дуже варіювалася в обох сторін у різний час.

   Крехівський "Апостол" — визначна рукописна пам’ятка української мови 2-ї пол. 16 ст. (після 1563). Знайдений у Крехівському монастирі на Львівщині, зберіг. у ЛНБ ім. В. Стефаника НАН України. Пам’ятку виявив і подав про неї відомості Й. Боцян 1925, докладно описав І. Огієнко.

   Пересопницьке євангеліє 1556-1561 рр. - переклад на "просту мову” канонічного євангелія - є найважливішою пам‘яткою української книжної і народної мови XVI ст., а також незрівнянним зразком українського живопису та рукописної книги незадовго до початку друкарства на Україні (1574 р.). Мова пам‘ятки, гранично зближена з живою народною мовою, дає повну можливість відтворити стан одного з двох типів старої української літературної мови (так званої "простої мови”) і визначити фонетичне, граматичне і лексичне обличчя самої народної української мови в другій половині XVI ст. Пересопницьке євангеліє є свідченням завершення процесу формування української народності. Як твердить академик В.І. Пічета: "На Україні пам‘яткою української мови … є Пересопницьке євангеліє 1556-1561 рр.”

   Пам´ятка розташована в історичному середмісті поблизу давнього Дитинця в перспективі Алеї Земляків та автомагістралі Київ-Чернігів. Є однією з провідних архітектурних домінант міста.
   Споруджена на честь героїзму казаків Чернігівського полку, проявленого під час штурму турецької фортеці Азов у 1696 році під командуванням чернігівського полковника, наказного гетьмана Якова Лизогуба. Церква освячена в 1715 р. на честь святої Катерини, яку в Україні шанували з давніх часів.

   На фото представлений Хрестовоздвижениський собор Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря - один із справжніх шедеврів світової архітектури в стилі козацького бароко.

   Головною домінантою ансамблю Мгарського монастиря є мурований Спасо- Преображенський собор. Він — окраса обителі і, мабуть, не тільки її, а й усієї лубенської околиці. Зведений двома козацькими предводителями, цей храм по-гетьманськи величаво пишається на постаменті Мгарського Фавору. Його білосніжні стіни струнко підводяться з оксамитової пишноти довкілля, а золотаво-зеленуваті маківки бань наче пливуть у небо від землі. Глянеш уперше на цього церковного красеня — і здається, ніби ти на мить відриваєшся від землі і злітаєш аж у вічність, чи вона сама опускається до тебе. Все у Спасо-Преображенському соборі напрочуд ідеально підкреслює архітектурну гармонію земного і небесного.

   Моральна залежність запорозької церкви визнавалася військом лише від київського Межигірського монастиря. Від самого початку свого історичного існування, тобто близько 1576 року, січова церква складала парафію Трехтемирівської київської єпархії монастиря; але потім, після спустошення цього монастиря в епоху польсько-козацьких війн, у тридцятих і шістдесятих роках XVII століття, вона стала вважатися залежною в духовному відношенні від київського Межигірського Спасо-Преображенського монастиря. Але, мабуть, зв’язок цей січової Церкви з Межигірським монастирем був у першому часі нетривалим; принаймні в другій половині XVII століття запорозькі козаки клопоталися про приписку своєї церкви до Києво-Межигірського монастиря. Так, від цього часу до нас дійшло два листи, кошового Івана Сірка й кошового Григорія Іваніки, з приводу знову встановлених стосунків між Межигірською обителлю й січовою церквою.