Гетьман (від нім. Hauptmann, польськ. Hetman — начальник) — назва вищих воєначальників у таких державних і військово-державних утвореннях як Велике Князівство Литовське, Королівство Польське, Річ Посполита Обох Народів та Військо Запорозьке Низове (військово-державна організація, яка виникла в XVI ст. і проіснувала до 70-х років XVIII ст.) В умовах сьогодення вживається метафорично у відношенні до сучасних можновладців як комплімент.

   Кожен кошовий щороку 1 січня звітувався перед побратимами на раді. Якщо козаки висловлювали невдоволення його діями, отаман негайно кидав на землю шапку, клав палицю, вклонявся товариству, дякуючи за виявлену протягом року честь, і йшов у свій курінь. Після цього починалися вибори нового кошового отамана. Кожен курінь пропонував свого кандидата, тому вибори часто тривали дуже довго, а іноді закінчувалися сварками. Коли ж нарешті зупинялися на найдостойнішому січовику, його запрошували на площу. Обраний, за давнім звичаєм, повинен був двічі відмовлятися від такої честі, а втретє — дати згоду. На раді кошовий отаман мав кланятися на 4 боки, дякувати під вигуки запорожців: «Будь, пане, здоровий та гладкий. Дай тобі, Боже, лебединий вік і журавлиний крик». Кожного кошового обирали лише на рік. Найславетніших, найшанованіших — переобирали протягом 5 і більше років. Наприклад, Іван Сірко, отаманував протягом 15, а Петро Калнишевський — протягом 10 років.

   Зародження козацької старшини розпочалося разом з виникненням українського козацтва в кінці 15 століття. Спочатку до її складу входили отамани-ватаги, що були керівниками перших козацьких загонів. Повного організаційного оформлення козацька старшина набула в період створення Запорозької Січі. В різні часи її існування чисельність цієї групи козацтва була неоднаковою і деколи сягала до 150 осіб.

   Термін «кіш», «кхощ» — татарського походження і має декілька значень: а) головна квартира старшого чабана — отамана, який керував громадою власників десяти отар, в кожній з яких було по тисячі овець; б) тимчасове місце постою, військовий табір, головна квартира війська під час походу тощо.

   Козацькі ради почали збиратися з кінця 15 століття, з часу виникнення і формування українського козацтва, коли учасники окремих козацьких ватаг, що об'єднувались для походів та експедицій, радилися з приводу військово-господарських питань. На Запорозькій Січі козацькі ради вважалася найвищим органом влади. Під час народних повстань проти феодального і національного гніту протягом кінця 16 і першої половини 17 століття козацькі ради набували загальноукраїнського значення.

   Устрій запорозької спільноти базувався на республікансько-демократичних засадах, головними елементами яких були інститут козацької ради та курінно-кошовий устрій. Як військово-політичне утворення Запорозька Січ мала подвійний поділ - військовий і територіальний.