Оскільки протягом багатьох сотен років українці були змушені битися як з відносно "важкими” (за військовим обладунком та тактикою) воїнами Європи – гоплітами, генуезькою піхотою, лицарями європейських орденів і т.д., так і з "легкими” воїнами-кочовниками сходу, відповідно бойове мистецтво українців, зокрема козаків має певні особливсті.

   Постійна боротьба з зовнішніми ворогами вимагала у запорожців особливу увагу приділяти військовій підготовці та освіті майбутніх козаків. Для цього було створено цілу систему військового вишколу, яку за вимогливістю прирівнювали до спартанської.
   Крім дорослих, які безперервно приходили на Січ, туди потрапляло чимало хлопчаків; одних приводили батьки, щоб навчити їх військового мистецтва; інших козаки підбирали на війні й усиновляли; третіх, особливо круглих сиріт, брали замість дітей; четвертих, найчастіше небожів або синівців, тобто племінників, випрошували у батьків; п'ятих заманювали до себе гостинцями й ласкою.